ГЛОБАЛЬНИЙ ПЛАН МАРШАЛЛА:

ЄВРОПЕЙСЬКА ЕКО-СОЦІАЛЬНА АЛЬТЕРНАТИВА 

У результаті економічної глобалізації та інформаційно-технологічної революції всесвітня економічна система вийшла за межі простої сукупності національних економік, так само, як і за межі національного контролю. Зростання світового населення швидко наближається до відмітки в 10 мільярдів, спонукаючи сотні мільйонів людей до ресурсовитратного способу життя. Породжене цим надмірне навантаження екологічні системи Землі можуть просто не витримати.

Усе це не новина: екологи б’ють на сполох з цього приводу вже який десяток років поспіль – чи не з повоєнної доби. А от що змінюється із плином часу – так це підходи до вирішення екологічних проблем: час від часу в цій царині дійсно виникають по-справжньому революційні ідеї. Скажімо, до Стокгольмської Конференції з проблем довкілля 1972 року – першої віхи в екологічній політиці, людство вірило, що зупинити занепад природи вдасться розробкою та впровадженням екологічних нормативів – на кшталт і досі діючих гранично допустимих викидів чи скидів. Утім, із часом з’ясувалося, що "малою кров’ю" – боротьбою із симптомами – тут не обійтися: потрібне усунення причини хвороби; з цього моменту теоретики відраховують новий, другий етап екологічної політики. Нарешті, останнє десятиліття – з Ріо-де-Жанейрської Конференції з довкілля та розвитку 1992 року, вихід з екологічної кризи шукають не у фільтрах і навіть не в удосконалених технологіях, а в зміні самої сутності суспільного розвитку, передусім – у сповідуванні та слідуванні ефективній моделі виробництва та споживання.

Ця безсумнівно правильна ідеологія, відома як концепція сталого розвитку, вже зайняла належне їй панівне місце в глобальній екологічній (а точніше, еко-соціальній – питання довкілля та розвитку віднині мають розглядатися невідривно один від одного) політиці. Єдина проблема – як забезпечити її дієвими засобами впровадження. На жаль, досвід останніх років свідчить про те, що інструменти, які були запропоновані задля втілення принципів сталості в життя (їх зведено в так звану Програму дій "Порядок денний на ХХІ століття", схвалену та тій самій зустрічі в Ріо-де-Жанейро 1992 року), виявилися недостатньо конкретними, а відтак – малоефективними. І насамперед це стосується проблеми подолання бідності та розриву в рівнях розвитку Півночі та Півдня – розвинутих країн і країн, які розвиваються. Без цього ж, як одностайно визнано сьогодні, ні про який вихід з екологічної кризи мова йти не може.

Останнє віяння в світовій еко-соціальній політиці, що має на меті масований натиск і прорив саме на цій ділянці "фронту", – так званий Глобальний план Маршалла, ініційований нещодавно найобізнанішою частиною світової громадськості, зокрема Римським клубом. Про те, що конкретно стоїть за цими, поки що абсолютно незнайомими пересічному українцю словами, – розмова із давнім другом "Всеукраїнської технічної газети" кандидатом фізико-математичних наук Віктором Івановичем Вовком, Національним координатором Ініціативи Глобального плану Маршалла в Україні, директором Програми євроінтеграції та сталого розвитку Інституту громадянського суспільства, консультантом Верховної Ради України, асоційованим членом Інституту всесвітнього спостереження.

– Вікторе Івановичу! Перш за все – очевидне запитання: звідки така назва?

– Прототипом Глобального плану Маршалла є той самий План Маршалла, який у перші повоєнні роки зіграв далеко не останню роль у відбудові зруйнованої та виснаженої Європи. Нагадаю: тоді, після Перемоги над фашизмом, США ухвалили історичне рішення: впродовж чотирьох років спрямовувати певну (й, до речі, чималу – до 1,3%!) частину свого ВНП на підтримку відбудови країн Старого Світу. План Маршалла зробив значний внесок в європейське "економічне чудо", в історичне умиротворення народів Європи, а також значно збільшив загальний рівень життя в Європі.

Мета нового, тепер уже Глобального плану Маршалла, подібна до попередньої, проте більш масштабна –  це поліпшення умов життя сучасного та прийдешніх поколінь людей і захист довкілля. Схожі й інструменти її втілення. Перш за все, потужний світовий економічний розвиток упродовж наступних 20 років, який має створити відповідні умови для ліквідації бідності та голоду на нашій планеті.  

– Чому до ідеї прямої економічної підтримки вирішили звернутися саме тепер – більше ніж через півстоліття після реалізації повоєнного Плану Маршалла?

– На думку ініціаторів цього проекту, саме сьогодні – коли мир, свобода, життя та безпека у світі перебувають під загрозою, передусім через крайню економічну нерівність, коли половина світового населення живе менше. ніж на 2 євро в день, а 26 тисяч людей вмирає щодня через голод і відсутність доступу до питної води – час робити рішучі кроки з вирішення цих проблем. Глобальний план Маршалла є важливим кроком до всесвітньої еко-соціальної ринкової економіки – економіки, яка буде гарантом миру, свободи та добробуту всіх при дотриманні балансу економічних, екологічних і соціальних чинників.  

– Ви кажете про ринкову економіку, але ж – яким чином прагнення досягти її співвідноситься з неринковими, регулятивними методами, одним із яких є, фактично, передбачений Глобальним планом Маршалла перерозподіл фінансових потоків? Чи не є більш дієвою світова вільна торгівля?

– Вільна торгівля дійсно є чудовим засобом досягнення ринкової економіки, проте  екологічні та соціальні чинники її мало турбують. Нинішня політика встановлення світового порядку більше зосереджена на безпеці окремих націй, ніж на благополуччі всього населення планети. Глобалізація породжує сьогодні не тільки переможців, але й переможених, які позбавлені можливостей скористатися перевагами глобалізації, будучи залучені в цей світовий процес. Ці обставини позначаються не тільки на тих, хто програв, але й також на розвитку світової економіки в цілому.

Глобальний план Маршалла може зробити глобалізацію більш справедливою та водночас закласти основу еко-соціального економічного чуда світового масштабу, що принесе з собою значно вищий потенціал для розвитку, ніж світова система вільної торгівлі сама по собі.  

– Чому колискою нової ініціативи стала Європа, а не, скажімо, США, які започаткували план Маршалла після війни?

– Європа з її величезним досвідом, особливо щодо процесу еко-соціального розвитку, здатна запропонувати надійну та багатообіцяючу альтернативу сьогоднішньому принципу встановлення світового порядку і його мегафілософії. Сьогодні, коли Європа намагається визначити своє місце у світовій політиці, розробляє свою конституцію та прагне до визнання своєї ролі найбільшого спільного ринку з 450 мільйонним населенням, можливість домогтися підтримки Глобального плану Маршалла – еко-соціальної за своєї сутністю стратегії – серед європейських політиків і державних діячів є більш ніж реальною.  

– Чи має Глобальний план Маршалла якісь програмні документи зі сформульованими принципами, цілями, задачами, методами впровадження – щось на кшталт "Порядку денного на ХХІ століття"?

– Зараз процесом розвитку ініціативи керує мережа неурядових організацій на чолі з всесвітньо відомим “Римським клубом”. На цей момент вона визначається передусім "Штутгартською декларацією" і тими видатними особистостями, які її підписали. Базовий документі Ініціативи обсягом 12-15 сторінок має представити подальші пропозиції для більш ретельної розробки Глобального плану Маршалла; над ним наразі активно працюють Генеральний секретар Римського клубу Уве Мьоллер, інтелектуальний лідер Ініціативи професор Франц Йозеф Радермахер, колишній Віце-канцлер Австрії, Президент Еко-соціального форуму Європи доктор Йозеф Ріглер, Генеральний секретар Будапештського клубу Пітер Шпігель та інші визнані авторитети в галузі проблем глобалізації, екологічної політики та економіки.

Для розвитку Ініціативи першочергове завдання полягає у досягненні визнання з боку різних груп гравців на світовій політичній арені, як-от національних і міжнародних політичних інститутів, економічних структур і неурядових громадських організацій.

Разом із тим уже можна окреслити можливі компоненти Глобального плану Маршалла. Це, з одного боку, угода про обов’язкові глобальні норми захисту природних основ життя, а з іншого - створення рівноправних умов глобальної конкуренції для менш розвинених країн у рамках переговорного процесу Всесвітньої торгівельної організації (ВТО), особливо через припинення експортного субсидування продукції в індустріальних країнах і формування таких відносин на світових ринках, які базуватимуться на принципах ринкової економіки.

Він також включатиме дослідження успішних екологічних і соціальних програм у співробітництві із зацікавленими сторонами в усьому світі та пошук можливостей для широкого запровадження ефективних стимулів до екологічних і соціальних перетворень; сприяння малим і середнім підприємствам і підприємцям; а також прийняття і розгляд пропозицій від зацікавлених сторін.  

– Давайте з’ясуємо найсуттєвіше: які обов’язки має кожен з учасників Глобального плану Маршалла?

– Розвинені країни повинні послідовно здійснювати світову політику на засадах багатосторонності та протистояти демонтажу демократичних засад політики безпеки; зробити вирішальний крок в напрямку скорочення боргу країн, що розвиваються, в обмін на заходи із впровадження чи удосконалення екологічних і соціальних стандартів; значно збільшити витрати на міжнародне співробітництво; забезпечити укладання цільових угод у сфері торгівлі з країнами, що розвиваються; допомогти країнам, що розвиваються, у розбудові необхідних умов і потенціалу для досягнення ними міжнародної конкурентноздатності; підвищити ефективність у сфері міжнародного співробітництва з метою розвитку шляхом поліпшення координації своїх дій й концентрації на проектах, що впроваджують передову практику.

– Мовою цифр це означає...

– Те, що для реалізації Глобального плану Маршалла життєво важливим є забезпечення щорічних інвестицій у розмірі як мінімум 50 мільярдів євро для фінансування проектів у країнах, що розвиваються – це не враховуючи фінансування в рамках уже наявних моделей міжнародного співробітництва. Аби досягти такого фінансування, кожна країна-член ЄС повинна щорічно інвестувати до 1,5% свого ВНП у Глобальний план Маршалла. 

– Певно, аби одержати таку допомогу країни, що розвиваються, мають показати відповідність багатьом вимогам.

– Дійсно, в рамках досягнутих домовленостей вони повинні вживати заходи, що ведуть до лібералізації ринків при стабільності базових умов і, зрештою, до заохочення іноземних інвестицій; впроваджувати нові форми та міжнародні стандарти у фіскальній системі, які повинні бути максимально прозорими; зміцнювати надійність і стабільність своїх національних фінансових систем; наполегливо боротися з корупцією на всіх рівнях; реалізовувати послідовну й ефективну національну стратегію ліквідації бідності;  впроваджувати та підтримувати міжнародні екологічні стандарти; вживати ефективні заходи для забезпечення гендерної рівності. 

– У реалізації такої масштабної та амбіційної ініціативи, якою є Глобальний план Маршалла, чільне місце має займати третя сторона – міжнародні інститути, бізнесові кола, громадськість. Давайте на останок зупинимось на їх ролі.

– Міжнародні організації в реалізації ініціативи мають виконувати передусім функції координаторів, зокрема встановити підвищену прозорість усіх процедур; скоординувати свою підтримку з впровадженням основних умов і міжнародних стандартів для імплементації сталого розвитку на національному рівні; розробити графіки лібералізації ринків в умовах стабільності й збалансованості ринкової економіки та уваги до сталого розвитку з урахуванням екологічних, соціальних і культурних аспектів; удосконалити моніторинг процесу імплементації міжнародних стандартів і впровадити реальну можливість застосування санкцій при їхньому недотриманні; розвивати можливості для ефективного розв’язання фінансових криз; сприяти скороченню боргу країн, що розвиваються; надавати цільову допомогу для реалізації так званих “Цілей Тисячоліття“ ООН; продовжити роботу над підключенням країн, що розвиваються, до процесу прийняття рішень і тим самим сприяти міжнародному діалогу; сприяти співробітництву між ООН та іншими багатосторонніми інститутами, такими як МВФ, Світовий банк і Програма розвитку ООН.

Підтримка з боку приватного сектора необхідна для зростання інвестицій в країни, що розвиваються; участі в національних і регіональних інвестиційних обговореннях з метою вивчення передового досвіду і практичних моделей, та кращого розуміння існуючих проблем і перешкод; застосування міжнародних стандартів та добровільних зобов’язань; інформування про економічні і соціальні успіхи завдяки бізнесовим проектам, що впроваджують передову практику.

Нарешті, неурядові організації мають слідкувати за тим, щоб міжнародні інститути надавали підтримку розвиненим країнам та країнам, що розвиваються, в їхньому прагненні реалізувати узгоджені в ООН “Цілі Тисячоліття”; шляхом різних акцій і кампаній забезпечити поінформованість населення щодо життєвої важливості Глобального плану Маршалла; підтримати країни, що розвиваються, в реалізації національних стратегій з ліквідації бідності.

Як бачите, для досягнення консенсусу щодо розробки та впровадження Глобального плану Маршалла необхідне провести якомога більш широку міжнародну кампанію, яку обов’язково слід підтримати аналогічними національними заходами з роз’яснення його необхідності, цілей і способів реалізації. Оскільки за всім цим, зрештою, стоять значні реформи як в розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, а особливо в міжнародних організаціях, ефективне впровадження ініціативи є реальним тільки за умови її активної підтримки більшістю людей, які приймають рішення. 

– Сподіваюся, цією розмовою ми сприятимемо підвищенню зацікавленості й поінформованості населення нашої країни в цьому питанні. Дякую Вам за інтерв’ю, і – успіхів усім нам! 

"Всеукраїнська технічна газета" №46-47 (98-99), 25 листопада 2004 р.