Версія для друку

Інтерв’ю на актуальну тему з народним депутатом України Іваном Зайцем, першим заступником голови УНП

— Президент Росії В. Путін лякав українців націленням на територію нашої держави “ударних ракетних систем”, якщо Україна ввійде в НАТО. Ця заява В. Путіна наробила багато галасу і в Україні, і на Заході. Як Ви її розцінюєте?

— Такі заяви треба глибоко аналізувати, зокрема, щоб розвіяти поширені ілюзії щодо братерського ставлення російської влади до українців.

Загалом заява — черговий вияв імперського мислення російської влади, а також свідчення її розгубленості перед складними викликами сучасного глобалізованого світу. Політична еліта колишньої імперії й досі не може звикнути до того, що Україна — незалежна держава і спроможна сама, без підказок і “побажань” з Москви, вибирати своє майбутнє, зокрема й спосіб гарантування власної національної безпеки. На жаль, імперське мислення росіян паралізує їхню політичну думку щодо розвитку співробітництва на європейському континенті, натомість розкручує сили, які чинять опір побудові нової Європи без конфронтаційних розподільчих ліній.

З іншого боку, заява В. Путіна — не спонтанний експромт, радше це продумана спецоперація, що, безумовно, має багатоцільове призначення.

По-перше, цією заявою він намагається активізувати парламентську опозицію (Партію реґіонів і КПУ), “п’яту колону” в Україні, всі антиукраїнські сили в боротьбі за перегляд проєвропейської політики України з метою ревізії європейського цивілізаційного вибору українців. Для цього нині, напередодні Бухарестського саміту НАТО, який відбудеться у квітні, потрібно змусити українців відступитися від євроатлантичної інтеграції. А тому Путін не погребував навіть засобами, що межують з грубим втручанням у внутрішні справи України.

Друга очевидна мета заяви — залякування України, її керівництва і громадян, особливо населення Криму та Севастополя. І це попри те, що Росія разом з Великобританією та США, в обмін на ядерне роззброєння України в першій половині 1990-х підписала Будапештський меморандум щодо гарантій безпеки України та невикористання “загрози силою”.

Врешті, заява В. Путіна ще й покликана прозондувати перед Бухарестським самітом реакцію країн-членів НАТО і структур Альянсу стосовно серйозності намірів щодо надання Україні ПДЧ та подальшого розширення НАТО і вступу до нього пострадянських країн.

Заява В. Путіна також спрямована всередину своєї країни, де проходить виборча президентська кампанія. А вибори в Росії ніколи не проходили без пошуку ворога.

У Кремлі чудово усвідомлюють, що приєднання України до Програми дій щодо членства в НАТО суттєво прискорить євроінтеграційний процес нашої держави, прискорить і поглибить реформи, спрямовані на наведення порядку в країні, боротьбу з корупцією, оздоровлення влади загалом, підвищення соціальних стандартів життя, духовне відродження нації, забезпечення її конкурентоспроможності. Москва розуміє, що членство України в НАТО — це незворотність європейського цивілізаційного вибору українського народу, це остаточна втрата України як колонії. Тому Кремль прагне добитися збою в євроінтеграційній діяльності української влади.

Досягти такої мети, за задумом Москви, можна, якщо унеможливити приєднання України до ПДЧ на Бухарестському саміті НАТО. Саме це Кремль визначив для опозиції як нагальне завдання, програму-мінімум. Вимога реґіоналів і комуністів до А. Яценюка відкликати свій підпис під зверненням до генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера, лист В. Януковича з проханням не приймати на Бухарестському саміті рішення про приєднання України до ПДЧ, тривале блокування опозиціонерами роботи Верховної Ради і небажання розглядати всі запропоновані проекти постанов щодо НАТО красномовно засвідчують московську запрограмованість, а не електоральну орієнтованість Партії реґіонів і КПУ на забезпечення зупинки в українському євроінтеграційному процесі.

Щодо програми-максимум для “п’ятої колони” Кремля в Україні, то це забезпечення всеукраїнського референдуму щодо членства в НАТО з негативним результатом. Саме через поспішний, непідготовлений референдум антиукраїнські сили — внутрішні й зовнішні — планують остаточно зачинити перед Україною двері до демократичної Європи.

В. Путін дозволив собі зверхньо роздавати “рекомендації” українській владі, вчити керівників нашої держави внутрішніх процедур прийняття рішення про приєднання України до ПДЧ (звісно, лише через референдум). Зрештою, Президент Росії не придумав нічого кращого, як назвати офіційний документ Української держави — лист за підписом трьох її вищих керівників — папірцем (“бумажкой”). Це не мова “стратегічного партнера”.

Крім того, В. Путін, як реґіонали й комуністи, не хоче помічати, що інтеграцію України в НАТО визначає чинне національне законодавство. Тому настанови Путіна — це підштовхування українців до ревізії політики європейського вибору.

    
— Одним із завдань заяви Ви означили залякування населення України, зокрема кримчан.

— Президент Росії знає, що Конституція України забороняє розміщення на її території будь-яких іноземних військових баз і, зокрема, в Севастополі. Але щоб більше нагнати страху, він спочатку гіпотетично розмістив так звану натівську базу в Севастополі, а потім пообіцяв націлити російські “ударні ракетні системи” на цю цілком конкретну територію.

Так В. Путін намагається використати кримчан не лише проти європейського шляху розвитку України, а й для того, щоб якомога довше затримати Чорноморський флот Росії на території України. В. Путін хоче нав’язати кримчанам думку, що доки ЧФ не звільнить місце в Севастополі, доти в Україні не з’являться бази НАТО. Якщо послухати росіян, то напрошується думка, що НАТО, як і російським шовіністам, не вистачає тільки Севастопольської бухти. Що з того, що натівська Туреччина, Болгарія чи Румунія — Чорноморські держави? Мало країнам-членам НАТО Середземного, Північного, Балтійського та інших морів, мало Атлантичного та Тихого океанів. Потрібен їм тільки Севастополь — “город русской славы”. Саме в таку лжевіру В. Путін прагне обернути кримчан.

По суті, російська влада устами В. Путіна говорить: якщо ви, “дорогие соотечественники”, не бажаєте постраждати від рідних російських ракет, то й надалі (навіть після 2017 року) тримайте й утримуйте за свій рахунок Чорноморський флот Росії в Криму. Така конфронтаційна політика Кремля не тільки не убезпечить Крим від цілої низки викликів чи загроз, а неодмінно породить додаткові.

В. Путін залякує севастопольців, бо хоче, щоб вони не шукали справжніх шляхів власного убезпечення, наприклад, через демілітаризацію свого міста. Тобто через якнайшвидше виведення в Росію Чорноморського флоту, екологічне оздоровлення ситуації й розвиток рекреаційного потенціалу реґіону.

   
— Але ж таке залякування суперечить Будапештському меморандуму 1994 року?

— Так, адже в цьому меморандумі Росія, як і Великобританія та США, зобов’язалася замість ядерного озброєння України “…утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України…” Чого ж чекати від такого гаранта?

Тож відступ у приєднанні України до ПДЧ неприпустимий. Влада не повинна погоджуватися на ультиматум опозиції не поглиблювати відносини з НАТО без попереднього проведення всеукраїнського референдуму. Потрібно усвідомлювати, що гарантування національної безпеки держави, разом з гарантуванням безпеки її громадян — відповідальність влади. Біда країні, коли влада у такій важливій сфері як гарантування національної безпеки ховається за спини громадян.

  
— Ви виступаєте проти референдуму щодо НАТО. Чому?

— Проведення такого референдуму нині не забезпечено законодавчо. Опозиція вимагає від Президента України оголосити референдум за раніше зібраними підписами. Але існує великий сумнів не тільки щодо відповідності підписної кампанії законодавству, а й щодо змісту самого предмета референдуму: тут і НАТО, тут і ЄЄП. З цього приводу має ще висловитися Конституційний Суд.

Принаймні рік потрібен на підготовку такого референдуму. Це означає, що ще понад рік Україна перебуватиме у стадії невизначеності щодо шляхів гарантування своєї безпеки. Чи можемо дозволити собі таку “розкіш”? Звісно, ні. Адже це може зруйнувати українську перспективу загалом: поїзд євроатлантичної безпеки за цей час відійде від України ще далі, і в нього можна не сісти. Було б повним безглуздям залишатися у сірій, або буферній, зоні безпеки.

  
— Поясніть переваги приєднання України до ПДЧ. Що це дає українцям без подальшого вступу в НАТО?

— Приєднання до ПДЧ — це лише підготовчі курси, під час яких українська влада зобов’язана провести глибокі реформи демократизації країни і підвищення рівня життя громадян. Ця підготовка триватиме роки.

Хто не хоче навести порядок у країні? Тільки казнокради-корупціонери і мафіозі. Приєднання України до ПДЧ — поява зовнішнього стимулюючого фактора, без якого буде надзвичайно важко, майже неможливо приборкати олігархів і встановити справедливість у державі.

На моє переконання, заява В. Путіна не залякає українців і не змусить українську владу відступитися від євроатлантичної інтеграції. Вона не відмобілізує й “п’яту колону”. Але, без сумніву, відверне від Росії багатьох громадян, які раніше виступали за інтеграцію Росії й України. Люди не люблять, коли їх залякують, тим більше  погрожують зброєю.

Однак усе це має ще раз переконати громадян України в правильності обраного 1991 року шляху — національна державність і повернення в Європу, зокрема через вступ до НАТО і ЄС. І ніхто, Росія також, не має права ветувати наш європейський цивілізаційний вибір та шляхи гарантування безпеки держави.

Тижневик "Слово Просвіти" №9, 28 лютого - 5 березня 2008 р.