Версія для друку

– Пане Вікторе, із Римським клубом щось відбувається: майже наполовину оновився виконком, керівництво організацією переходить від принца Ель Гасана бін Талала, термін президентства якого нещодавно сплив, одразу до двох співпрезидентів: індійця Ашока Хошли та швейцарця Ебергарда фон Кербера. Навіть штаб-квартира Клубу з наступного року переїздить у Цюріх! Але все це, думається, лише зовнішні, організаційні прояви великих змін.

– Так, Римський клуб, коло інтересів якого дотепер складали об’єктивні глобальні економічні, соціальні та екологічні процеси, наразі цікавить ще й власна роль у них.

– Звідки таке рефлексування?

– Схоже, потребує переосмислення сама місія, яку всі ці роки Римський клуб був покликаний виконувати. Як зауважує почесний член Клубу, провідний автор "Меж зростання" Денніс Медоуз, у 1970-ті послання Клубу полягало в застереженнях людству. Із часом політики почали усвідомлювати ці застереження, й дедалі частіше питати про рішення. В цьому Клуб, можливо, не завжди виявлявся достатньо ефективним.

Однією з відповідей Римського клубу, яка нині активно дискутується, може стати така: ключовим для запобігання екологічно-соціальному колапсу на нашій планеті сьогодні є налагодження ефективного глобального управління.

– Загроза колапсу все ще існує?

– Знов наведу думку Денніса Медоуза: попри вочевидь на порядок глибше усвідомлення загрози, світова криза нікуди не ділася. Людство вже вийшло за межі. Проблема – фізичне зростання в кінечному світі, і американська ідея глобальної ринкової економіки не пропонує рішень.

А тим часом цей кінечний світ здійснює на нас, які нехтують його фізичною обмеженістю, зворотній тиск: проблема клімату та пов’язане з нею питання енергоресурсів викликають велику політичну занепокоєність й інтерес вже сьогодні, наступною проблемою глобального масштабу стане їжа (харчові продукти) та дефіцит прісної води.

– Про кінець у стилі фільмів жахів, можна сподіватись, не йдеться?

– Тотальний колапс і зникнення людської цивілізації відбудуться навряд чи. Ганс Йозеф Радемахер, ідеолог ініціативи Глобального Плану Маршалла, ставить питання інакше: скільки людей залишиться, з якою культурою та в яких умовах життя? Те, що всі люди будуть прагнути розсудливого розв’язку проблем, зовсім не є очевидним. Якщо буде надто пізно для розважливих дій, люди можуть віддати перевагу архаїчній диктатурі.

На локальному рівні такі приклади добре відомі: візьміть, скажімо, формування бразильського неофеодалізму або, ближче до нас, сучасного російського. Аналогічне цілком може трапитись і в глобальному масштабі: у разі екологічно-соціального колапсу імовірним сценарієм є утвердження глобальних структур неофеодалізму. На думку деяких європейських інтелектуалів, в світі існують потужні еліти, які віддають перевагу саме такому сценарію.

– Створення ефективної системи глобального управління, очевидно, має відбуватись на з нуля, адже міжнародних інституцій із координаційною функцією чимало.

– Власне, про їх можливе реформування і йдеться. Насамперед, як перспективний напрямок деякі члени Римського клубу розглядають укріплення та демократизацію ООН, включно до створення в ній парламентської асамблеї. Великі сподівання покладаються також на такі заходи, як формування так званої всесвітньої “Еко-Соціальної Ринкової Економіки” (зокрема – впровадження в систему Світової організації торгівлі базових стандартів Світової організації праці, Програми ООН з довкілля та ЮНЕСКО), сильне регулювання фінансових стандартів, створення глобальної податкової організації з відповідною базою даних, регулювання чи ліквідацію податкових вільних зон та офшорів, співфінансування розвитку через міжнародну – аналогічну до панєвропейської – систему оподаткування (зокрема – податок Тобіна на фінансові транзакції та податок Терра на міжнародну торгівлю).

Усе перелічене – на сьогодні лише можливі перспективні напрями, окреслені орієнтири. Їх глибоко пророблятимуть експерти – у форматі глобальної мережі тематичних робочих груп.

– Тематику їх роботи вже визначено?

– Наразі пропонуються п'ять тематичних напрямів. Умовно назвемо їх так: "Урядування, безпека, політична стабільність", "Глобалізація та сталий розвиток", "Подолання бідності, зайнятість і соціальна солідарність", "Освіта, наука, технології та суспільство знань" і "Культурне різноманіття та взаєморозуміння". Важливо, щоб усі ці тематичні робочі групи працювали скоординовано, на спільну мету – інакше не гарантовано, що їхні рішення не конфліктуватимуть між собою. Як можливий спільний фундамент для цих груп наразі як раз і розглядається ідея кращого глобального управління.

– Чому таку велику увагу приділяють фінансовим питанням? На перший погляд, вони мало пов'язані із природним довкіллям і розвитком.

– Експерти Клубу розглядають регулювання питань фінансової глобалізації і транскордонного потоку капіталів як один з найсуттєвіших (разом із екологічною та демографічною політикою) викликів. Сьогодні ці проблеми, як вважає виконавчий директор МВФ Родріго де Рато, є ключовими економічними факторами людського розвитку.

Нещодавні порушення в роботі фінансових ринків є вкрай серйозними, хай навіть через них і пожвавився інтерес до міжнародної співпраці в сфері їхнього регулювання. Не слід очікувати швидкого розв’язання кризи: аби зрозуміти загальні наслідки, потрібні місяці, а щодо довгострокового впливу на глобальну економіку, то він, ймовірно, дасться взнаки десь в 2009 році, передусім у США. Фахівці МВФ зараз докладно аналізують такі питання, проте окремі уроки для тих, хто виробляє економічну політику (та й для суспільства в цілому) вже зрозумілі. По-перше, всі нові фінансові інструменти необхідно ретельно тестувати. А, по-друге, слід приділити значно більшу увагу дослідженню ризиків, особливо коли йдеться про інвестиції в те, що є не до кінця зрозумілим. А також зважати, передусім, на якість інвестицій, а не на їх обсяг (часто чисто спекулятивний).

До речі, сьогодні навіть вже звичні прояви кризи: світові екологічні й соціальні проблеми, – можуть бути розв’язані виключно із залученням відповідних економічних інструментів, в тому числі – глобальних. Це стосується і зміни клімату, і демографічної ситуації, і безлічі інших дрібніших проблем, які пересічний мешканець Землі донедавна ще мало пов’язував з економікою.

Візьмемо, наприклад, питання зміни клімату. Проблема-то полягає в тому, що основні забруднювачі – це провідні кампанії та країни світу, і що від головних наслідків забруднення страждатимуть не ті, хто живе тепер або здійснюють нині викиди парникових газів. Якщо ми хочемо виробити таку політику, яка б давала відповідь на ці виклики, необхідно якомога ширше впровадити комплексний аналіз витрат і вигод – для визначення перспективних заходів. У квітні наступного року МВФ має представити результати своїх досліджень з цього питання, де, зокрема, обіцяє запропонувати для дискусії дієві еколого-економічні механізми оподаткування та квотування.

Так само нерозривно пов'язані сьогодні з економічними інструментами демографічні проблеми. В усьому світі ми зараз спостерігаємо нове явище – побічні ефекти старіння населення, і в першу чергу ці побічні ефекти позначаться на економіці. Дивіться: сьогодні в ЄС і Японії співвідношення населення вікової групи 16-65 років до населення старше 65 років складає 4:1, а в 2050 році стане вже 2:1. Це дуже серйозна проблема, з багатьма можливими політичними підходами до її вирішення. Можна, наприклад, намагатись максимально збільшувати продуктивність, можна полегшити імміграцію, можна підвищити пенсійний вік. Але все не так однозначно: продуктивність знов тягне за собою проблеми зростання; притік іммігрантів породжує ризики втрати ідентичності націй і проблеми з інтеграцією іммігрантів тощо; спроби підвищити пенсійний вік вже нині породжує значну соціальну напругу та політичні проблеми.

Імміграція, до речі, є одним з найболючіших питань для всієї планети. Популярна колись британська ліберальна модель мультикультуралізму більше не працює й породжує серйозні проблеми і загрози. Фахівці, натомість, як свідчить міністр з питань імміграції та громадянства уряду Валенсії Рафаель Бласко, дедалі більше схиляються до ідеї повної соціальної інтеграції мігрантів та їхнього залучення в життя суспільства. У Валенсії, наприклад, де на 5-мільйонну громаду припадає 800 тисяч мігрантів, пішли саме цим шляхом: розширенням прав іммігрантів (включно до права голосу на муніципальних виборах), підтримкою демократичних інститутів на низовому рівні й іншими можливими способами всіляко формують у некорінного населення відчуття приналежності до іспанського суспільства з метою їх фактичної повної асиміляції.

Нарешті, згадаємо ще одну, нову глобальну загрозу – серцево-судинні захворювання. Наразі вони "відповідають" за 17,5 мільйонів смертей на рік у всьому світі – це 30% глобальної смертності, наймасштабніший убивця людства, з прогнозом “епідеміологічного” зростання до 45-50%. Передусім через масове ожиріння, стреси та брак фізичної активності, що охоплюють усі нації в світі. За словами президента Світової федерації серця Валентина Фустера, якщо людство найближчим часом не спроможеться перейти від лікування до профілактики і запобігання цих хвороб, медична система просто сколапсує – елементарно через брак коштів на лікування. Лише в США минулого року госпіталізація таких хворих вартувала 368 мільярдів доларів! Ось чому медичний страховий бізнес нині інвестує чималі кошти саме в дослідження з попередження хвороб серця та судин.

– Складається вражання, що економіка остаточно перемагає технологію.

– Ні, протиставляти ці два підходи не має сенсу. Ми вперше в історії маємо у своєму розпорядженні і технологічні досягнення, і економічні важелі. Треба тільки, аби і перші, і другі запрацювали кожен на своєму місці, узгоджено: сучасні технології стануть ефективними, якщо економічні механізми забезпечать належне впровадженні цих технологій у практику.

– Щодо самих технологічних рішень – наука сьогодні може запропонувати щось принципово нове для розв'язання соціально-екологічних проблем? Адже не секрет, що останнім часом дедалі більше людей скептично ставляться до технологічного абсолютизму: технологія, мовляв, породжує технологію, і так до нескінченості.

– Сьогодні ставку слід зробити на так званих сталих технологіях. Гюнтер Паулі, засновник і директор відомого в світі Фонду ZERI – організації, яка підтримує розробку та впровадження екологічно безпечних технологій, впевнений, що нову економіку можна збудувати тільки на перевірених і відточених мільйонами років, запозичених у Природи технологіях. Саме їх потрібно просувати через інноваційні фінансові схеми.

Прикладів чимало: це і бактерії, які видобувають метали краще за шахти й гірничо-металургійні комбінати, і деякі молюски з черепашками, що вдвічі міцніші за найдосконалішу людську кераміку, і терміти, які підтримують у своїх будівлях постійну температуру без електричних кондиціонерів, і пустельні жуки, які видобувають прісну воду з атмосфери без викачування підземних вод. Фонд ZERI навіть видав книгу "100 кращих технологій у Природі" – "технології", які там представлені, можуть докорінно змінити обличчя людства.

До речі, близькі до природи етнічні культури знають і використовують багато таких технологій, і цей неоціненний досвід необхідно зберігати і переймати.

– Вікторе Івановичу, навіть якщо людство незабаром й опанує передові технології, й навіть впровадить дієві міжнародні економічні інструменти, вони далеко не однаковою мірою доступні країнам з різним рівнем розвитку, та й наслідки від їх впровадження будуть, вочевидь, різними. Чи істотна соціальна неоднорідність, яка є даністю в сучасному світі, не ставить під сумнів ідею глобального управління?

– Дійсно, економічна глобалізація просувається різними швидкостями, а її вигоди не розподіляються так справедливо, як багато хто мріяв та очікував якихось п’ятнадцять років тому. Це болісно відчувають у багатьох країнах, що розвиваються. Хосе Марія Фігуерес, колишній президент Коста-Ріки, намагався донести до учасників конференції, що величезні групи людей у "третьому світі" почуваються виключеними зі світових процесів, що молоде покоління відсунуто від прийняття політичних рішень, що міжнародні угоди стають важливішими за національну політику. І це дійсно серйозні проблеми глобалізації.

Якщо мріяти про по-справжньому глобальний розв’язок проблем, треба щось робити. Теперішня ситуація, коли найрозвинутіші країни світу витрачають на міжнародну допомогу лише 0,7% свого ВНП, не сприяє усталенню глобальної справедливості.

– Римському клубу відомий рецепт заохочення потенційних донорів?

– На думку деяких членів Римського клубу навряд чи вдасться запропонувати щось дієвіше за економічні інструменти. Я вже згадував податки Тобіна і Терра: першим мають обкладатися міжнародні фінансові транзакції та потоки капіталу, а другим – міжнародна торгівля. Тарифи пропонуються порівняно невеликі: для податку Тобіна – в розмірі 0,01% вартості операцій, з подальшим збільшенням до 0,02%, а для податку Терра – в розмірі 0,35% вартості транскордонної торгівлі товарами в рамках системи СОТ, з подальшим збільшенням до 0,5%. При економічних потоках на рівні 2004 року кожен з цих податків забезпечуватиме річні надходження в розмірі 30-40 мільярдів доларів. Ці кошти пропонується спрямовувати на інвестиції у сталий розвиток країн, що розвиваються.

Федеріко Майор, колишній генеральний директор ЮНЕСКО, на цьогорічній конференції Римського клубу озвучив еволюцію уявлень про міжнародне співробітництво, яка відбулась упродовж останніх п’ятдесяти років: від "економічної допомоги" через "економічний розвиток" до "сталого розвитку". Наразі ж, після Конференції із соціальних питань 1995 року, ООН плекає ідею так званого "розвитку з людським обличчям". Згадані міжнародні податки – одне із можливих джерел такого розвитку.

Ідея гарна, її тільки потрібно почати втілювати в життя. Час діяти – точка незворотних змін дуже близька, і відкладати рішення вже не можна.

– Напевно, переконати заможні країни серйозніше допомагати країнам третього світу замало – слід ще переконати світ в тому, що глобалізація йому не зашкодить? Сучасний антиглобалістський рух свідчить про те, що це зовсім не проста задача.

– Глобалізація, як справедливо зауважив у своєму виступі колишній прем’єр-міністр Нідерландів Рууд Люберс, викликає спротив передусім тоді, коли вона загрожує духовному та релігійному відродженню націй, збереженню їх ідентичності та культурної унікальності.

Нове глобальне ефективне управління має знайти адекватні відповіді на цей виклик. Так, наприклад, бізнес є найпотужнішим рушієм, силою сталого розвитку, гарантом зміни технологій. Але щоб глобальні економічні перетворення не порушували прав і гідності кожної нації, необхідне не менш глобальне громадянське суспільство, і воно вже активно формується – в тому числі завдяки й антиглобалістському руху. Вже сьогодні, скажімо, громадськість, заохочуючи корпоративну соціальну відповідальність, запобігає перетоку капіталів і переносу бізнесу до країн з низькими екологічними та соціальними стандартами.

Фундаментальні зміни в світі вимагатимуть поширення так званого "доповнювального урядування" – коли політики, бізнес і громадянське суспільство вироблятимуть рішення спільно. Сьогодні в усіх трьох секторах, схоже, поступово формується критична маса небайдужих людей, які уможливлять необхідні зміни.

Принципове значення матиме й духовне відродження, що має забезпечити колективну “мудрість” людства.

– Повернемось до початку нашої розмови: де і яким бачить своє місце в цих процесах Римський клуб?

– Клубу вочевидь потрібні трансформації: як казав засновник організації Ауреліо Печчеі, "інституції, що пережили себе, нічого не варті". Питання сьогодні, за словами Денніса Медоуза, полягає не стільки в прискоренні руху, скільки в переосмисленні пункту призначення. Куди саме рухатись – питання поки що дискусійне. Можливі варіанти, наприклад, перетворити Римський клуб на глобальну консалтингову групу або ж створити на його базі глобальний центр досліджень та підготовки кадрів.

Що не викликає сумнівів – так це необхідність всіляко сприяти розвитку своїх двох партнерів: національних асоціацій та молодіжної структури Римського клубу. Причому Клуб повинен якомога менше впливати на національні асоціації, давати їм вказівки, говорити, що їм робити.

Провідну роль у розвитку Клубу представники його виконавчих структур, і зокрема його генеральний секретар Уве Меллер, відводять створенню мережевої структури, зокрема розбудові мережі тематичних робочих груп з "формування майбутнього". Ключова ідея для подальшого розвитку Римського клубу – широко друкуватись, розповсюджувати знання, застосовувати його на практиці, інакше в сучасному динамічному світі можна просто піти в небуття.

– Такий екстенсивний шлях розвитку не позначиться на якості?

– Три наріжні ідеї Римського клубу: міждисциплінарний підхід, довгострокова перспектива і глобальний погляд, – мають лишитись недоторканими. Це – моральний обов’язок всіх членів Клубу та його національних асоціацій. Обов’язок перед усім людством.