Інтерв'ю Посла з особливих доручень Володимира Василенка, опубліковане в тижневику "Слово Просвіти"
ВОЛОДИМИР ВАСИЛЕНКО:
"СЬОГОДНІ НЕМАЄ ЖОДНИХ ПІДСТАВ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОГО ВТРУЧАННЯ"
Надзвичайний і Повноважний Посол України, правознавець-міжнародник, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Володимир Василенко головною причиною кризи в Україні вважає низьку політичну культуру значної частини українських політиків, брак у них патріотизму та їхнє небажання дотримуватися норм української Конституції та українських законів.
— Володимире Андрійовичу, яке ставлення до сьогоднішніх українських подій у світі?
— В українців, на мій погляд, існує дещо перебільшене уявлення про увагу світу до України. Якщо переглянути випуски світових новин, то одразу стає зрозуміло, — події в Україні сьогодні не найважливіші. Політичні кризи, на кшталт нинішньої в нашій країні, бувають у багатьох, навіть найбільш демократичних державах. Практика дострокового розпуску вищого законодавчого органу в умовах виникнення парламентсько-урядової кризи досить поширена у світі. Наприклад, за останні десять років до такого кроку вдавалися у 23-х країнах світу, серед яких Австрія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Німеччина. В деяких із країн, як-от Португалія та Кувейт, навіть неодноразово. Таким чином, події в Україні сприймаються у світі абсолютно спокійно. Я б сказав, із розумінням. Тим більше, що політична криза в Україні не супроводжується якимись заворушеннями, агресивним протистоянням чи жертвами, а носить мирний характер.
— Незважаючи на це, український парламент визнав за доцільне звернення до міжнародних інституцій із проханням втрутитися у ситуацію в Україні та допомогти врегулювати існуючі протиріччя.
— Як не парадоксально, саме ті сили, дії яких спричинили політичну кризу в державі, сьогодні звертаються до світової спільноти по допомогу, дезінформуючи при цьому міжнародні інституції. Погодьтеся, що не в останню чергу політична криза в Україні виникла через так звану політичну реформу, ініційовану Леонідом Кучмою та його оточенням із відомою метою, підтриману комуністами Петра Симоненка, соціалістами Олександра Мороза і запроваджену з кричущими порушеннями Конституції України та регламенту Верховної Ради України. Свого часу антикучмівська опозиція, експерти та фахівці застерігали, що поспішне й нелеґітимне запровадження конституційної реформи призведе до політичної кризи в державі. Так і сталося. Політична реформа розбалансувала систему, на якій була побудована Конституція України. До речі, Конституція, про яку свого часу (за винятком деяких моментів) схвально висловилася Венеціанська комісія. А взагалі будь-яка країна, яка себе поважає, намагається власними силами вирішити існуючі внутрішні проблеми і прагне всіляко обмежити вплив ззовні.
— Тим не менше, Україну вже відвідали перші “миротворці” — делегація державної Думи Російської Федерації. Як Ви прокоментуєте цю ініціативу?
— Російська Дума відома своєю антиукраїнською налаштованістю. За період свого існування вона ухвалила велику кількість різних антиукраїнських заяв і постанов. Подібні акти не можна кваліфікувати інакше як втручання у внутрішні справи України. Вони шкодять нормальному розвитку українсько-російських відносин. Україна не раз намагалася звернути увагу російської сторони на ті аспекти, які вносять елементи ерозії в двосторонні відносини, спонукати її дотримуватися міжнародних угод, що укладені між нашими країнами, і діяти в рамках загальновизнаних норм міжнародного права. Що стосується російських депутатів, які прибули в Україну нібито для допомоги у врегулюванні політичної кризи, то це вже стало стереотипом поведінки деяких представників російського політикуму — з будь-якого приводу втручатися у внутрішні справи України. Я вважаю, що ситуація, яка сьогодні склалася в Україні, може бути розв’язана шляхом діалогу всередині країни без залучення будь-яких посередників, і ніхто не повинен нав’язувати Україні свою волю і свої рішення.
— Питання щодо ситуації в Україні стало предметом розгляду у Страсбурзі та Брюсселі. Які наслідки обговорення та чи можливе застосування якихось санкцій до України з боку цих міжнародних інституцій?
— Зараз немає підстав про це говорити. На сьогодні вже відбулося два раунди переговорів між Україною та ЄС щодо підписання нової поглибленої Угоди про співробітництво. Третій раунд заплановано на травень і жодних заяв про те, що через загострення політичної ситуації всередині країни підписання Угоди може бути відкладене, — немає. Що стосується Ради Європи, то, як відомо, 17 квітня відбулася заздалегідь запланована участь прем’єр-міністра України Віктора Януковича у засіданні сесії Міжпарламентської Асамблеї. Того ж дня відбулася зустріч Президента України Віктора Ющенка з Головою Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу та Головою Європарламенту Гансом-Гертом Поттерінгом, який на спільній прес-конференції висловився на підтримку проведення дострокових виборів в Україні як механізму врегулювання політичної кризи. 19 квітня там було обговорено питання функціонування демократичних інститутів в Україні. Це було абсолютно нормальне, конструктивне обговорення. Звичайно, приділялася увага сучасній ситуації в Україні, однак про жодні санкції не йшлося. Я нещодавно повернувся зі Страсбурга і мав нагоду переконатися, що там абсолютно спокійно, з розумінням ставляться до подій в Україні. Жодних негативних настроїв немає. Дуже прихильно сприйняли у Страсбурзі виступ міністра закордонних справ України Арсенія Яценюка, який також нещодавно перебував там із візитом.
— Попри все це нестабільна ситуація в Україні може мати негативні наслідки для авторитету держави на міжнародній арені, чи не так?
— Звичайно, штучно створена в недалекому минулому проблема у питанні призначення міністра закордонних справ України, нинішнє політичне протистояння, пов’язане з достроковими парламентськими виборами, а отже, і з необхідністю формування нового уряду, спонукають інші держави займати вичікувальну позицію, обережніше ставитися до ініціатив України.
— Одним із варіантів виходу із ситуації, що склалася, коаліційна команда на чолі з прем’єром і спікером бачить одночасне проведення виборів парламенту, президента та референдуму щодо вступу в НАТО. Як Ви розцінюєте такі заяви?
— Знову ж таки, на цьому наполягають ті сили, поведінка яких уже призвела до кризи в Україні. Вони добре розуміють, що для дострокових виборів президента немає жодних підстав. А пов’язування цього ще й із референдумом, який непідготовлений, може призвести до ще більшої дестабілізації ситуації в Україні або й узагалі до втрати важелів управління державою. Проведення референдуму щодо вступу до НАТО взагалі необов’язкове. У жодному з установчих документів чи рішень НАТО немає положень про те, що вступ у цю організацію вимагає референдуму. Це суто добровільна справа кожної держави, виносити таке питання на всенародне голосування чи ні. З іншого боку, на мою думку, безглуздо організовувати референдум із питання, коли очевидно, що членство в НАТО збільшує безпеку держави. Якщо ж усе-таки вести мову про референдум, то його слід проводити лише тоді, коли громадяни України будуть об’єктивно поінформовані про НАТО, а не перебуватимуть під впливом односторонньої пропагандистської кампанії, часом із поширенням абсолютно брехливої інформації, як це відбувалося під час минулих президентських і парламентських виборів. Я переконаний, що одержавши об’єктивну інформацію, переважна більшість населення висловиться за членство в Північно-Атлантичному Альянсі.
— Чому, на Вашу думку, у політичній боротьбі українські політики приділяють таку велику увагу зовнішньополітичним аспектам, замість думати про підвищення рівня життя населення?
— Це можна пояснити тим, що багато українських політиків мало дбають про інтереси Української держави та суспільства, а прагнуть використати гострі питання (наприклад, другої державної мови, членства в НАТО, участі в ЄЕП тощо) для того, щоб опинитись на владному Олімпі і задовольнити насамперед свої егоїстичні інтереси. На жаль, частина українських політиків у парламенті озвучує антиукраїнські гасла і діє на користь сусідньої держави. Деякі з депутатів узагалі відверто виступають проти державної незалежності України. Як не прикро, це українські реалії, яких немає в жодній країні світу.
— Яким Ви бачите процес розв’язання ситуації, що склалася?
— Його вже запропонував Президент: проведення чесних дострокових виборів із дотриманням європейських стандартів; формування на основі результатів цих виборів нового парламенту; запровадження імперативного мандату як гарантії дотримання норм діючої Конституції у плані формування коаліції. Крім того, створення конституційної комісії, яка б зайнялася ліквідацією шкідливих наслідків політичної реформи, усуненням її недоліків або навіть повним її скасуванням, оскільки її прийняли з грубими порушеннями норм Конституції. До речі, імперативний мандат використовується в багатьох державах, наприклад, в Індії, Норвегії, Португалії, Сербії, Росії. Кожна з них виходить із своїх національних традицій, політичних реалій і потреб забезпечення стабільності. Імперативний мандат в Україні буде непотрібним тоді, коли утвердяться справді демократичні норми, коли український політикум досягне достатньої політичної культури і діятиме відповідно до норм демократії, а не свавільно. І, звичайно, вирішальне значення матиме позиція українського виборця, його свідоміше і відповідальніше ставлення до підтримки тих чи інших політичних партій і їхніх партійних списків.
Розмову вела Галина ЗАРІЦЬКА
Для довідки: Володимир Василенко — правознавець-міжнародник, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України. Народився 16 січня 1937 року в Києві. Закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Протягом 1972—1992 років був науковим консультантом МЗС України з правових питань. 1992 року Володимир Василенко призначений послом у країнах Бенілюксу, а також представником України при Євросоюзі й НАТО. З 1998 до 2002 року — посол у Великій Британії і за сумісництвом в Ірландії. Навесні 2001 року Генасамблея ООН обирає професора В. Василенка до Міжнародного Кримінального Трибуналу по колишній Югославії, де він працював суддею до січня 2005 року. Протягом семи років (1989—1991 рр.; 1996—1998 рр.) він також був представником України в Комісії ООН із прав людини. Нині — представник України в Раді ОН з прав людини.
Тижневик "Слово Просвіти" №17 (394), 26 квітня - 2 травня 2007 р.