Версія для друку

Європейська парадигма використання ресурсів дикої природи:

переоцінка цінностей

Робін Шарп, голова ESUSG (1997 – 2007)

Тетяна Гардашук, член ESUSG

Збереження і збалансоване (стале) використання біорозмаїття є однією з ключових задач на європейських теренах. Для виконання цієї місії у 1997 р. в рамках Міжнародної спілки збереження природи та природних ресурсів (IUCN) було створено Європейську групу спеціалістів зі збалансованого (сталого) природокористування (European Sustainable Use Specialist Group of IUCN/SSC – ESUSG). Група являє собою мережу експертів практично з усіх європейських країн, у тому числі й з України, які працюють за таким напрямками:

• збереження біорозмаїття і збалансоване (стале) сільське господарство;
• морські екосистеми та збалансоване (стале) рибальство;
• збалансоване (стале) лісівництво;
• збереження дикої флори та фауни.

За 10 років своєї діяльності експерти ESUSG здійснили низку проектів, за результатами яких були видані звіти та підготовлені практичні рекомендації щодо збереження та збалансованого (сталого) використання біорозмаїття для різних структур Європейського Союзу, національних урядів, міжнародних і національних неурядових організацій.

З 13 по 15 вересня 2007 року у Відні на базі науково-дослідного Інституту екології дикої природи Віденського ветеринарного університету (Research Institute for Wildlife Ecology of Vienna Veterinary University) ESUSG провела семінар на тему „Використання ресурсів дикої природи в Європі: цінності та управління”.

Метою семінару було вироблення пропозицій щодо методологічних засад використання ресурсів дикої природи в європейських країнах.

Стратос Арампазіс виклав ключові положення програми „Управління та менеджмент екосистем задля збереження біорозмаїття” (Governance and Ecosystem Management for the Conservation of Biodiversity), зазначивши, що сучасні підходи мають розглядати збереження біорозмаїття як передумову соціально-економічного розвитку суспільства. Експертами групи, до якої входили представники 9 європейських партнерських організацій і 3 організацій поза Європою, були розроблені принципи такої моделі. Ця модель буде опрацьовуватися в 26 регіонах (regional case studies), а результати досліджень будуть відповідно інтегровані в політичні настанови на початку 2008 р.

Роберт Кенвард зупинився на проекті „Використання ресурсів дикої природи Європи на національному рівні” (Use Nationally of Wild Resources across Europe – UNWIRE), наголосивши на тому, що більша частка біорозмаїття в Європі знаходиться поза природоохоронними територіями. Це вимагає спеціального підходу до її збереження, включаючи такі інструменти як заохочення участі в збереженні, насамперед приватних землевласників, та запровадження такс. В рамках UNWIRE виділено такі основні форм споживчого та неспоживчого природокористування:

• полювання на звірів та птахів,
• спортивна та рекреаційна риболовля,
• спостереження за птахами,
• збирання грибів та рослинних матеріалів.

Зазначимо, що переклад міжнародних документів, програм, оглядів тощо, які підготовлені зазвичай англійською мовою, є не лише технічною справою, а й має значне методологічне й світоглядне значення.

По-перше, йдеться про впровадження в науковий, політичний, управлінський обіг понять, термінів, концепцій, зміст яких є усталеним для розуміння міжнародною спільнотою, але стосовно яких виникають різночитання під час перекладу на національні мови. Згадаймо, наприклад, як упроваджуються в українську мови такі усталені для міжнародного дискурсу поняття як „biodiversity”, “sustainable development”, “nature protection and conservation” тощо.

По-друге, переклад на національні мови як частина міжнародного проекту сприятиме наповненню тих чи тих термінів уніфікованим змістом, а отже й виробленню консолідованої позиції стосовно практичних дій.

Зокрема, Март Кюлвік з Естонії звернув увагу на два класи труднощів, що виникають під час перекладу міжнородно усталених понять в концепцій:

• безпосередній переклад термінів;
• інтерпретація їх актуального змісту.

Серед чинників цих труднощів можна назвати такі:

• деякі поняття й терміні є відносно новими й не мають безпосередніх відповідників в національній мові;
• ці поняття й концепції можуть набувати різного змісту для різних груп людей; для тих, хто має послуговуватися тими чи тими поняттями й концепціями в своїй безпосередній практичній діяльності не завжди задовольняються їх академічним або бюрократичним змістом.

Питання перекладу на національні мови та наповнення конкретним змістом усталених в міжнародних комунікаціях англійських термінів, понять, концепцій може породжувати цілу низку невизначеностей і непорозумінь, які ускладнюють комунікації між експертами різних країн та ставлять під сумнів достовірність інформації, отриманої від національних експертів.

Збереження та збалансоване (стале) використання біорозмаїття неможливе без економічної оцінки продуктів і послуг, що забезпечуються біорозмаїттям.

Як зазначив Рікардо Сімончіні з Флорентійського університету (Італія) “неокласична та антропоцентрична парадигма економічної оцінки”, що ґрунтується на поєднанні індивідуальних преференцій щодо доступу до біотичних продуктів і послуг, не може бути застосована, коли йдеться про біорозмаїття. Неокласична економіка не бере до уваги, по-перше, існування екологічного порогу, по-друге, тієї обставини, що цінність багатьох пов’язаних з біорозмаїттям продуктів і послуг (наприклад регуляторних) не виявляє себе негайно на рівні одиничних індивідуальних преференцій. Це призводить до недооцінки справжньої вартості екологічних продуктів (товарів) і послуг.

Адекватнішим є підхід, ґрунтований на „загальній економічній оцінці” (‘total economic valuation’ – TEV), що передбачає інтерналізацію непрямої цінності (вартості) біорозмаїття для добробуту людини. Такий підхід ураховує пряму та непряму, утилітарну й неутилітарну вартість біорозмаїття. Так, в межах ТEV-підходу система монетарних оцінок враховує як спектр чинників від безпосередньої ринкової вартості, так і дотації природоохоронним організаціям, що опікуються цінностями існування біорозмаїття. Разом з тим, ТEV-підхід припускає необмежене економічне зростання й не бере до уваги біофізичні межі планети й окремих екосистем. Тому будь які економічні методи мають застосовуватися комплексно і брати насамперед до уваги екологічні ліміти.

Загальна оцінка тенденцій використання ресурсів дикої природи в Європі, що випливає з UNWIRE, виглядає наступним чином.

Упродовж останніх 10 років чисельність мисливців зменшилась на 12-15%, тоді як кількість тих, хто займається риболовлею, збиранням грибів та різноманітних рослинних матеріалів зросла на 17%. Мисливці витрачають на полювання від 1,500 до 2,000 € на людину, любителі рибної ловлі – до 500 €, а от любителі спостережень за птахами готові вкладати в це захоплення до 1000 €. Чисельність прибічників цих захоплень коливається в різних країнах. Аналіз даних UNWIRE показує, що в країнах ЄС чисельність мисливців та спостерігачів за птахами коливається в межах від 0.5 до 8% від загального населення, проте їхні персональні витрати досить високі. Так, в Італії 700 тисяч мисливців щорічно сплачують за ліцензії та страхові поліси до 290 мільйонів євро (Джузеппе Мікалі, Італія). А спостереження за птахами та їх підгодівля в країнах ЄС охоплює від 0.5% населення до 4-16% населення.

На відміну від економічних оцінок полювання, такий вид рекреаційної діяльності як спостереження за птахами та пов’язані з ним прямі й непрямі оцінки вартості біорозмаїття значно важче піддаються економічним оцінкам. Наприклад, Чеське орнітологічне товариство нараховує близько 7000 членів, проте воно не робить ніяких оглядів щодо їхніх витрат та витрат інших любителів орнітофауни (Франтішек Урбан).

Під час обрахунків прямої й непрямої, утилітарної та неутилітарної вартості біорозмаїття слід враховувати увесь аспект чинників. Так, в Болгарії нараховується до 100 тисяч любителів рибної ловлі, але нині зовнішній попит на деякі продукти риболовлі створює додатковий тиск на рибні ресурси, коли рибалки виловлюють рибу не лише для задоволення індивідуальних потреб, а й для зовнішнього ринку (Соня Златанова). Подібна проблема має місце в Польщі, де надзвичайно важко статистично й економічно визначити обсяг продуктів дикої флори (гриби, дикорослі ягоди, лікарські рослини тощо), які збираються людьми для власних потреб і на експорт. Також надзвичайно важливо оцінити роль малого бізнесу, що використовує елементи біорозмаїття, а відтак має бути залучений до збереження біоресурсів (Зенон Тедерко).

Для ширшого використання матеріалів UNWIRE на практиці з метою збереження та збалансованого (сталого) використання біорозмаїття, під них має бути підведене наукове підґрунтя. Цей проект також має бути продовжений у формі Панєвропейського огляду цінності ресурсів дикої природи, включно з оглядом індивідуальних витрат на рекреацію та комплексних досліджень комерційного їх використання.

Професор Вольфганг Лексер зробив доповідь на тему „Принципи, критерії та індикатори збалансованого (сталого) полювання”, звернувши увагу на взаємозв’язок між полюванням та іншими формами землекористування. Крім того, не усі спостереження (описові дані) піддаються вимірам, тоді як критерії та індикатори потребують вимірювання. Тому в оцінки полювання мають використовуватися комбіновані підходи. В цьому відношенні роль ESUSG та IUCN полягає в сприянні гармонізації національних підходів, розробці регіональних критеріїв та індикаторів, удосконаленні практики ведення документації, розвитку інституту експертів тощо. Також важливо, щоб зазначені дані можна було об’єктивно порівнювати між собою. Має також бути підготовлений посібник для мисливців, який заохочуватиме їх до добровільної участі у збереженні біорозмаїття, що сприятиме запровадженню сталого полювання в Європі.

Підсумком семінару стали такі рекомендації:

§       ESUSG має посилити свої зв’язки і взаємодію з Європейськими асоціаціями мисливців, рибалок, а також організаціями з охорони птахів, рослин тощо;

§       ESUSG має спрямувати свою діяльність на роботу з цими організаціями, а також з Європейським офісом Міжнародного союзу збереження природи і природних ресурсів (IUCN ROFE) та Європейською Комісією для того, щоб заохотити їх до збору об’єктивних даних щодо використання та збереження біорозмаїття та дикої природи на спільній платформі в межах Європи;