Президенту України
ЮЩЕНКО В. А.
Шановний Вікторе Андрійовичу!
Я хочу привернути Вашу увагу до надзвичайно важливого питання, яке викликає мою велику стурбованість як народного депутата, а також спричиняє глибоку занепокоєність з боку широкої екологічної громадськості України.
Україна, успадкувавши від СРСР ресурсозатратну, технологічно застарілу й екологічно шкідливу економіку та вкрай занедбане природне довкілля, за роки незалежності не змогла подолати негативні тенденції свого попереднього розвитку. Проявом цього стало, зокрема, зростання ресурсо- і енергомісткості виробництва, подальша деградація довкілля та вичерпування природно-ресурсної бази, загострення загального стану здоров’я народу й різке погіршення демографічного стану в країні.
Незважаючи на особливу гостроту для України проблеми принципової зміни стосунків людини і природи, що постала перед людством на межі тисячоліть, доктрина “сталого (екологічно збалансованого) розвитку” не набула в Україні достатнього поширення та не знайшла належного відображення ні в державній політиці, ні в економічній практиці. Документи та принципи, ухвалені на самітах ООН з питань природного довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоханесбурзі (2002 р.), не стали світоглядною основою діяльності владних структур в Україні, не отримали дієвого втілення в законодавстві й урядових програмах, та залишаються мало відомими серед політичних і бізнесових кіл.
В Україні продовжується практика розгляду і прийняття економічних, соціальних і екологічних рішень без необхідного їх поєднання в єдину комплексну систему на основі перспективної та збалансованої стратегії розвитку країни. Переважає вузько галузевий і тимчасовий підхід, досі відсутнє прогнозування наслідків ухвалених рішень у майбутньому. Відсутність активної позиції та рішучих і осмислених дій влади у напрямі впровадження принципів сталого розвитку ставить під сумнів не лише компетентну участь держави в міжнародних заходах в цій сфері та її міжнародну репутацію, а й зрілість керівної еліти України для розв’язання проблем ХХІ століття.
Стратегія розвитку, що покладається на зростання у застарілих, ресурсо-витратних та екологічно шкідливих галузях важкої промисловості й експорт первинної продукції, не може забезпечити надійну основу поступу країни на довгострокову перспективу. Такий розвиток є несумісним із сучасними світовими тенденціями та відкидає Україну на узбіччя загально-світових процесів. Перехід України до принципів сталого розвитку, узгоджених на самітах ООН в 1992 та 2002 роках, передбачає як вирішення актуальних проблем сучасності, так і розв’язання завдань ХХІ століття щодо досягнення довгострокових цілей сталого розвитку на основі гармонізації відносин людини і природи.
Сталий розвиток і стратегія євроінтеграції
Зазначені питання є також принципово важливими в контексті політики євроінтеграції, проголошеної Вами, пане Президенте, та парламентською демократичною коаліцією.
Європейська модель “еко-соціальної ринкової економіки” є реалізацією концепції сталого розвитку і має стати стратегічним орієнтиром для України, оскільки була офіційно закріплена в ЄС у 2001 р. з прийняттям "Стратегії сталого розвитку Європейського Союзу". В Плані дій Україна-ЄС, підписаному Комісією ЄС і Кабінетом Міністрів України в лютому 2005 р., сталий розвиток зазначається як важлива довгострокова мета, що деталізується в окремому пункті Плану. В ньому зазначається необхідність
- формування адміністративної структури та процедур для забезпечення стратегічного планування сталого розвитку в Україні за участі усіх зацікавлених сторін;
- розробки, прийняття та впровадження національної стратегії сталого розвитку;
- інтеграції відповідних принципів в секторальну політику в Україні, а саме в промислову, енергетичну, транспортну, аграрну та регіональну політики.
На превеликий жаль, маємо визнати, що цей пункт Плану дій був повністю провалений і зазначені в ньому завдання не були виконані.
Слід зазначити, що адаптація до вимог екологічної політики Європейського Союзу виявилася одним із найскладніших завдань для 10 пост-комуністичних країн Європи, які вступили до ЄС у 2004 та 2007 роках. Угоди про вступ передбачають перехід протягом нетривалого перехідного періоду до реалізації в цих країнах стратегії сталого розвитку та екологічної політики ЄС, що визначаються у понад 200 Директивах ЄС. Ця умова означає повне узгодження національного законодавства з тим, щоб воно цілком відповідало вимогам законодавства ЄС, причому не тільки на папері, але й в реальній практиці. За оцінкою Комісії ЄС, перехід до європейських стандартів лише в сфері екологічної політики та сталого розвитку вимагатиме від 10 країн ЦСЄ до 2010 року значних витрат – близько 120 млрд. євро, що відповідає в середньому 2,5% ВВП щорічно.
Національна рада (комісія) зі сталого розвитку
Згідно міжнародної практики роль загальнонаціонального органу з вироблення стратегії сталого розвитку країни і консолідації зусиль усіх секторів суспільства (держави, бізнесу та громадськості) для її практичного впровадження має виконувати Національна рада (комісія) зі сталого розвитку.
Національну комісію зі сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України було створено Постановою КМ від 30 грудня 1997 р. №1491 (з затримкою майже на 5 років) з метою “визначення національної стратегії розвитку суспільства, що базується на збалансованості економічних, соціальних і екологічних чинників”. Робота комісії регулювалась відповідним Положенням, а безпосереднє керівництво нею було покладене на першого віце-прем’єр-міністра України.
До складу Національної комісії були включені переважно представники різних органів державної виконавчої влади (за посадами). Водночас в комісії, на відміну від практики провідних країн світу, майже не були представлені представники неурядових організацій та були повністю відсутні представники бізнесових кіл. Це суперечило духу рішень саміту в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та подальшим документам ООН, які передбачають широке залучення бізнесу та громадськості до процесу прийняття рішень і практичної діяльності у цій сфері. Більше того, активна й рівноправна участь усіх трьох секторів суспільства розглядається як один з вирішальних чинників успіху в переході країн до сталого розвитку.
За шість років існування комісії відбулося лише кілька її засідань і майже всі вони пройшли за відсутності її голови – першого віце-прем’єр-міністра України. Короткочасним періодом її активної роботи були 2000-2001 рр. На жаль, комісія так і не стала тим органом, який би об’єднав навколо себе фахівців в галузі сталого розвитку, представників бізнесу та неурядових організацій для досягнення поставлених перед нею цілей. Зокрема, комісія не підготувала “національної стратегії сталого розвитку” (програми дій щодо впровадження принципів сталого розвитку), ухвалення якої ще до саміту в Йоханесбурзі (2002 р.) було передбачене документами ООН та міжнародними зобов’язаннями України. Тож, комісія при Кабінеті Міністрів не виконала поставлених завдань, про що свідчить майже повна відсутність результатів роботи за час її існування. Згодом вона була ліквідована Постановою Кабінету Міністрів від 4 вересня 2003 р. №1414.
Водночас Указами Президента Л.Кучми №76/2003 від 4 лютого 2003 р. і № 388/2003 від 3 травня 2003 р. була створена Національна рада зі сталого розвитку України при Президентові України. Однак за своїм персональним складом ця рада була ще більш формальною, ніж комісія при Кабінеті Міністрів, оскільки включала в себе все вище керівництво державою – президента, прем’єр-міністра, голову Верховної Ради, секретаря РНБОУ, главу Адміністрації Президента та багатьох міністрів, а також президентів Національної і галузевих академій наук і т.д., й цілком очевидно не була здатною до повноцінної діяльності. Національна рада при Президентові Л.Кучмі не провела жодного засідання й не прийняла жодного рішення, що свідчило про нехтування попереднім керівництвом країни проблеми переходу до сталого (екологічно збалансованого) розвитку.
На жаль, після Помаранчевої революції зазначена Рада при Президентові України так і не була реорганізована з метою започаткування її роботи й надалі взагалі ліквідована Указом Президента України №118/2007 від 19 лютого 2007 року.
Пропозиції Президенту України
Досвід роботи подібних структур в провідних країнах світу свідчить, що національна рада (комісія) зі сталого розвитку повинна бути, передусім, механізмом діалогу між владою та різними суспільними секторами і групами й повинна виконувати наступні завдання:
· зіставляти різноманітні, в тому числі протилежні, інтереси та виробляти консенсусну стратегію сталого розвитку країни, що відображатиме інтереси всього суспільства й усіх зацікавлених сторін, в тому числі бізнесу та широкої громадськості, а також буде спрямована на поступове наближення до екологічних стандартів та стратегії сталого розвитку Європейського Союзу;
· виробляти та аналізувати пропозиції щодо конкретних механізмів державної політики, зокрема законопроектів і державних програм, спрямованих на інтеграцію принципів сталого розвитку в секторальну політику та впровадження сучасних еколого-економічних інструментів орієнтованих на ринкові умови;
· здійснювати загальнонаціональну координацію діяльності органів влади, бізнесу та громадськості, що спрямована на впровадження на практиці сучасної європейської моделі “еко-соціальної ринкової економіки”;
· широко пропагувати основоположні принципи сталого (екологічно збалансованого) розвитку та популяризувати успіхи на цьому шляху;
· здійснювати оцінку реалізації державної політики, а також моніторинг прогресу країни на шляху до сталого розвитку, для чого розробити відповідні індикатори.
У зв’язку з вищезазначеним звертаюсь до Вас з наступними пропозиціями:
1. Невідкладно створити Національну раду зі сталого розвитку України при Президентові України та ухвалити положення про раду і її персональний склад, передбачивши таке:
- чітко визначені цілі та завдання ради;
- паритетне формування її персонального складу (рівного представництва) від органів влади, бізнесу та неурядових організацій;
- систематичний режим роботи ради з відповідними повноваженнями, бюджетним та адміністративним забезпеченням її функціонування;
- механізм забезпечення прозорості прийняття рішень, гласності її роботи та доступу до її засідань зацікавлених сторін.
2. З метою вирішення конкретних питань щодо впровадження засад сталого розвитку в секторальну політику, що відноситься до сфери відповідальності органів виконавчої влади і носить міжгалузевий характер, доцільно створити відповідні міжгалузеві робочі групи з представників зацікавлених міністерств чи відомств, діяльність яких координуватиметься Національною радою зі сталого розвитку.
Народний депутат України Іван Заєць