|
ОРГАНІЧНИЙ СЕКТОР В УКРАЇНІ 2004 Сучасний стан, проблеми та перспективні стратегії на майбутнє
(авторський переклад з англійської)
Віктор Вовк консультант з питань сталого розвитку та екологічної економіки Комітетів Верховної Ради України
Органічне (екологічне, біологічне) сільське господарство в Україні, попри наявність великого потенціалу для нього, на сьогодні перебуває лише в початковій стадії. Ранній етап розвитку органічного сільського господарства в Україні дещо викривлений через нинішнє домінування експортного виробництва органічного зерна в крупних господарствах, тоді як перехід малих і середніх фермерських господарств, а також вирощування інших культур залишаються незначними. Органічна переробка (виробництво харчових продуктів) та роздрібна торгівля органічними продуктами харчування все ще знаходяться в зародковому стані. Водночас, органічний сектор в Україні, хоча й стикається з низкою проблем і перешкод, є надзвичайно багатообіцяючим і перспективним в країні, що відома у світі своїми родючими ґрунтами й давніми сільськогосподарськими традиціями.
1. Історія й розвиток органічного сільського господарства в Україні
Природні ґрунти України серед кращих у світі. Однак обстеження в середині 1990-х років засвідчили, що загалом до 90% орної землі в Україні зазнали різного ступеня деградації, яка призводить до зменшення її продуктивності: близько 35,8% земель еродовані, 25,6% мають підвищену кислотність, 9,7% засолені й солонцюваті, а 8,9% перезволожені та заболочені. З іншого боку, внаслідок тривалої економічної кризи, зокрема через брак обігових коштів у господарств, за останні роки значно зменшилось використання мінеральних добрив, пестицидів та інших хімікатів, а отже призупинилась втрата природної родючості ґрунтів. На сьогодні існують значні площі екологічно чистих чорноземів, що можуть бути переведені на органічне землеробство протягом відносно короткого перехідного періоду. В радянські часи кілька експериментальних господарств брали участь в дослідженнях ґрунто-зберігаючих "біологічних методів" сільського господарства (ще з 1979 року). Однак екологічні питання не були достатньо важливою проблемою для радянського індустріалізованого аграрного виробництва, щоб започаткувати перехід до екологічно дружніх методів сільського господарства, включаючи органічне (екологічне, біологічне) сільське господарство. Слід зазначити, що саме велика хвиля переходу до органічного сільського господарства в Європейському Союзі та швидке зростання ринків органічної продукції в 1990-х роках викликали появу перших сертифікованих органічних господарств в Україні. Протягом останніх років десятки господарств і багато тисяч гектарів земель були переведені (конвертовані) на органічне виробництво, насамперед на півдні (Одеська й Херсонська області), в центрі (Полтавська область) і на заході Україні (Тернопільська й Львівська області). В 2003 році кількість органічних господарств в Україні становило близько 70, а площа сертифікованих земель сягнула 240,000 гектарів. Хоча кількість господарств усе ще дуже мала, їхня частка в загальній площі сільськогосподарських земель в країні вже помітна (приблизно 0,6%), а загальна площа органічно оброблюваних земель порівнянна з відповідним показником в сусідніх країнах Центральної і Східної Європи. Однак величезна більшість органічних господарств в Україні є крупними – в середньому перевищує 3,000 гектари. Рослинництво головним чином обмежується вирощуванням зерна, передусім пшениці, з метою експорту. Тваринництво фактично відсутнє. Завдяки технічній допомозі з боку Швейцарського бюро зі співробітництва в 2003-2004 роках кілька малих фермерських господарств у Вінницькій і Тернопільській областях здійснили перехід до органічного сільського господарства як пілотний проект в рамках проекту "Еко-Лан: стале використання землі в Україні", розпочатого у січні 2003 р. Інша спроба конверсії малих фермерських господарств до органічного виробництва нині спостерігається у Львівській і Закарпатській областях завдяки зусиллям спільної американсько-польської фірми SYMBIO, що має досвід співпраці з понад 300 малими органічними фермерськими господарствами в Польщі. За допомогою Проекту Аграрного Маркетингу (фінансованого USAID) SYMBIO намагається поширити свою виробничу базу на Західну Україну та впровадити там свою успішну кластерну модель з тим, щоб залучити українські малі фермерські господарства до органічного вирощування овочів і фруктів для їх подальшого експорту в ЄС і США. Є також й інші спорадичні ініціативи фермерів у різних областях України, спрямовані на перехід до органічного сільського господарства.
Початок обговорення національної стратегії
У жовтні 2003 року українсько-швейцарський семінар з органічного сільського господарства вперше зібрав багатьох зацікавлених учасників органічного сектора, щоб обговорити фактичну ситуацію, існуючі проблеми і виклики та можливу державну політику, а також обмінятися ідеями щодо національної стратегії розвитку органічного сільського господарства. Серед учасників семінару були українські урядовці, експерти, представники бізнесу (включаючи фермерські господарства, експортерів та приватних органів сертифікації), науковці, неурядові організації, а також представники швейцарських партнерів та провідної міжнародної організації – IFOAM. Учасники погодилися, що органічне сільське господарство має значний потенціал, який може забезпечити економічні, соціальні та екологічні вигоди, а також сприяти сільському розвитку в Україні. В минуле десятиліття значні площі родючих сільськогосподарських земель в Україні оброблялися з незначним використанням агро-хімікатів і могли б бути швидко переведені на органічні методи господарювання за умов доступу на ринки органічної продукції й низьких витрат на сертифікацію. У багатьох випадках урожаї при органічному виробництві після завершення конверсійного періоду навіть вищі, ніж при традиційних методах господарювання. Таким чином, органічне сільське господарство пропонує можливості підвищити ефективність виробництва та його прибутковість як для великих агрофірм, так і для середніх і малих фермерських господарств. Однак, щоб скористатися перевагами органічного агровиробництва, Україна, подібно до інших країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються, повинна подолати низку обмежень та першкод. Це вимагає обговорення на національному рівні стратегії розвитку органічного сектора, що зосереджуватиметься на таких ключових завданнях:
Особливий наголос слід зробити на необхідності розробити й запровадити національну гарантійну систему органічного сектора, яка має базуватися на міжнародних стандартах, що дозволить досягти її міжнародної еквівалентності, а також скоритатися міжнародною інфраструктурою сертифікації й можливостями партнерств.
Виклики й перспективи
Потенційний розквіт органічного сільського господарства в Україні вимагатиме сприятливої державної політики й законодавчої бази. Подібно до інших європейських країн, головним чинником, що може посприяти масовій конверсії аграних господарств, особливо малих і середніх фермерських господарств, мають стати державні субсидії, такі як фінансова підтримка процесів конверсії й сертифікації господарств, а також агро-екологічна програма. Однак досвід країн ЄС, наприклад Австрії, свідчить, що "стимули, які концентруються лише на виробництві, недостатні для розвитку виробничого ланцюжка від фермера до споживача". Успіх органічного сектора залежить від визнання його продукції населенням, тобто від довіри з боку споживачів та попиту на органічну продукцію. Таким чином, інше важливе завдання в Україні – це розвиток каналів маркетингу органічних продуктів та усвідомлення суспільством їх різноманітних достоїнств і переваг, особливо для здоров'я людей. Розвиток внутрішнього ринку вимагатиме запровадження національної гарантійної системи в органічному секторі, яка має захищати українських споживачів та викликати їхню довіру. Крім того, українські правові стандарти й система сертифікації повинні прагнути до забезпечення міжнародної еквівалентності національної гарантійної системи, щоб сприяти експорту органічної продукції. Нарешті, важливе завдання, що стоїть перед Україною, – це розвиток спільного управління органічним сектором, здатного забезпечити синергетичне поєднання державної політики й дії ринкових сил як основних посередників між виробниками і споживачами.
2. Стандарти, сертифікація й перспективи державного регулювання
У 1990-х роках уряди різних країн почали втручатися в органічний сектор економіки, розробляючи законодавство або обов'язкові правила виробництва й сертифікації. Основна мета органічних стандартів і законодавства полягає в "захисті споживачів" від недобросовісних виробників та можливого обману з метою отримання незаслуженої цінової премії. В Україні правові вимоги до органічного сектора поки що не визначені. Існуючі органічні господарства, які орієнтовані на експорт, інспектуються іноземними органами сертифікації, що діють в Україні (наприклад Skal International), та сертифікуються відповідно до вимог і стандартів експортних ринків, насамперед відповідно до Положення ЄС 2092/91. Малі фермерські господарства, переведені на органічне господарювання в рамках швейцарської програми допомоги, інспектуються й сертифікуються швейцарським органом відповідно до стандартів Bio-Swiss.
Розробка національного законодавства
Україна нині знаходиться лише в процесі розробки засад національного законодавства. В лютому 2004 року була сформована робоча група за участю експертів від Комітету Верховної Ради України з аграрної політики і земельних відносин, Координаційного секретаріату з аграрних проблем при Кабінеті Міністрів України, міністерства сільського господарства та асоціації фермерів. Завдяки підтримці з боку Швейцарського бюро співробітництва вона отримала консультації в сфері державної політики і права від провідних експертів IFOAM. Члени робочої групи погодили між собою, що державне регулювання органічного сектора на такій ранній стадії повинне максимально сприяти розвитку органічного виробництва й споживання в Україні. Пропонується, щоб базовий закон регулював органічне сільське господарство, переробку й торгівлю і передбачав таке:
Закон надасть органічному сектору правове визначення, а його методи виробництва отримають офіційне визнання і унормування. Це дозволить органічному сектору чітко ідентифікувати себе перед споживачем і гарантувати, що органічна продукція, яка виноситься на ринок заслуговує на довіру – тобто дійсно є органічною продукцією з усіма відповідними перевагами для споживача, насамперед як здорова і екологічно чиста їжа. Таким чином, державне регулювання полегшить органічному сектору пошук його місця на ринку, сприятиме визнанню з боку харчової промисловісті й торгових мереж, включаючи супермакети, і головне – з боку широкої громадськості та споживачів. Закон повинен також захистити малих і середніх фермерів, залучених в органічне сільське господарство, й забезпечити справедливу конкуренцію з іншими виробниками як в Україні, так і в інших країнах. Окрім того, Закон має сприяти органічному сектору, передбачивши фінансову підтримку в формі державних субсидій, агроекологічної програми, державних науково-дослідницьких програм та інш. Така політика захисту і підтримки стимулюватиме фермерів та агропідприємства до інвестицій, які є необхідними для переходу до органічного господарювання. Передбачається, що в законі будуть викладені лише загальні положення й обовязкові принципи діяльності органічного сектора, а також визначатиметься система державної акредитації органів сертифікації, а встановлення детальних органічних стандартів буде віднесене до виконавчих органів влади. Детальні вимоги й механізми будуть визначені у відповідних нормативних актах, через які буде впроваджуватися закон і які будуть, вірогідно, розроблені спільно міністерством сільського господарства та міністерством охорони природного довкілля. Щоб гарантувати споживачам належну якість продуктів, закон, можливо, доручить певному урядовому або іншому уповноваженому органу запровадити "українську органічну позначку", яка може бути обов'язковою для органічних агровиробників, переробників і торгівлі.
Міжнародна еквівалентність національної гарантійної системи
Сприяння виробництву й експорту органічної продукції з України через забезпечення міжнародної еквівалентності майбутньої національної гарантійної системи – це одна з головних цілей робочої групи з розробки відповідного українського законодавства. Органічне сільське господарство стає дедалі більш важливою частиною міжнародної співпраці у сферах торгівлі й навколишнього середовища. Комісія ООН з питань торгівлі та розвитку UNCTAD прагне "розвивати виробництво й експортні потужності в країнах, що розвиваються, у галузях сільського господарства й харчових продуктів, включаючи такі ніші, як екологічно безпечні продукти" (UNCTAD експертна зустріч, Женева, 16-18 липня 2001). Сусіди України в Центральній і Східній Європі нещодавно прийняли законодавство й створили необхідні структури, що задовольняють вимогам Положення ЄС 2092/91, яке стало основою державного регулювання в цих країнах після їхнього вступу до ЄС. Два інші великі ринки, що споживають органічні продукти, – Японія і США – недавно ухвалили схожі регулюючі принципи. Положення ЄС № 2092/91 – перше державне регулювання, яке повністю впроваджене у провідному регіоні імпорту органічних продуктів, – відіграє важливу роль, впливаючи на зміст законодавства й поза межами ЄС. На думку експертів, "у багатьох країнах потреба одержати доступ на європейський ринок, ймовірно, була навіть більш важливою в стимулюванні державного регулювання, ніж захист споживачів на внутрішньому ринку". На сьогодні існують два головних набори директив, що були розроблені й ухвалені на міжнародному рівні:
Ці документи надають рекомендації урядам щодо мінімальних вимог до органічного виробництва й сертифікації, полегшують міжурядове визнання взаємних органічних стандартів і систем сертифікації, та забезпечують критерії для винесення рішення щодо еквівалентності. Зазначена українська робоча група схильна прийняти рекомендацію її міжнародних консультантів про доцільність для України регулювання органічного сектору з використанням Codex Alimentarius FAO/WHO (Світової організації з сільського господарства і харчів та Світової організації здоров'я) як необхідного базового документу. Вважається, що цей підхід вирішить проблему міжнародної гармонізації й забезпечення еквівалентності та полегшить український експорт на органічні ринки ЄС і США.
3. Маркетинг
Відсутність внутрішньої маркетингової діяльності в Україні очевидна, а внутрішній ринок органічних продуктів нині ще перебуває в ембріональній стадії. На сьогодні органічне сільське господарство в Україні повністю орієнтоване на експорт і підтримується переважно за рахунок крупномасштабного виробництва органічного зерна для експорта в країни ЄС, яке сконцентроване в руках кількох агро-інвестиційних компаній. Малі органічні фермери намагаються донести свою продукцію до споживачів головним чином через звичайні сільськогосподарські ринки. На відміну від своїх європейських сусідів в Україні ще немає спеціалізованих магазинів органічних чи "здорових" продуктів харчування або окремих полиць в супермакетах і магазинах. Органічна переробка також не розвинена. Переходу від звичайного до органічного сільського господарства в Україні серйозно перешкоджає нерозвиненість маркетингу та рекламування органічних продуктів. Позитивні зрушення в органічному секторі вимагатимуть значних змін в цій сфері, включаючи інтенсивну рекламу органічних продуктів торговими мережами й харчовими переробними підприємствами, які введуть ці продукти до свого асортименту.
Споживчі настрої й тенденції
Подібно до інших центрально– і східноєвропейських країн персональна занепокоєність щодо свого здоров'я поступово стає важливим купівельним фактором для українських споживачів. Турбота про стан природного довкілля є менш важливою, особливо з огляду на те, що українські споживачі (як і інші східноєвропейці) не бачать прямого зв'язку між сільським господарством і загальним забрудненням навколишнього природного середовища. Купівельна спроможність споживачів в Україні поступово зростає (хоча усе ще досить обмежена), і попередні дослідження показують, що нині вже є частина споживачів, які готові платити цінову премію за здорові (екологічно чисті) продукти харчування. Щоб досягти розуміння споживачем переваг органічної продукції і сформувати попит на неї, важливо вивчити успішний досвід у провідних країнах ЄС і започаткувати інтенсивну рекламну кампанію через засоби масової інформації, підкреслюючи достоїнства органічних харчових продуктів для здоров'я людей, а також пов'язуючи їх з позитивними символами, такими як "добробут", "тривалість життя", "традиційна кухня" й "народна культура".
Маркетингові канали
Інтенсивний маркетинг органічних продуктів через українські торгові мережі й супермакети містить великий потенціал для розвитку внутрішнього органічного ринку й міг би сформувати, а пізніше і значно збільшити, споживчий попит. Це забезпечило б позитивний PR-ефект для органічного сектора в цілому та суттєво стимулювало б споживання органічних продуктів і, зрештою, розвиток органічного сільського господарства і переробки в Україні. При цьому слід очікувати, що, через обмежений асортимент українських органічних харчових продуктів, супермакети також пропонуватимуть споживачам широкий діапазон імпортованих органічних продуктів, створюючи серйозну конкуренцію українським виробникам. Інші маркетингові стратегії можуть бути запозичені з досвіду країн ЄС, зокрема Австрії. Органічні фермери можуть об'єднувати свої зусилля в кооперативах, виводячи на ринок свої продукти під спільним торговим знаком/ярликом, зокрема до органічних магазинів і ресторанів, які можуть бути їхньою спільною власністю. В переробних кооперативах органічні фермери можуть виробляти фірмові органічні харчові продукти й постачати їх в роздрібну торгівлю. Співробітництво між органічними фермерами й громадськими або приватними кухнями/їдальнями, наприклад у лікарнях, школах, і т.д. може бути ще одним шляхом маркетингу органічних продуктів на внутрішньому ринку.
4. Громадські асоціації, навчання й дорадча служба
Асоціації органічного сільського господарства
Перша асоціація органічного сільського господарства в Україні, Міжнародна українсько-швейцарська громадська організація "Біо-Лан Україна", була заснована у 2003 році й офіційно зареєстрована в 2004 р. Серед її членів є малі й середні фермери, експерти з органічного сільського господарства, викладачі сільськогосподарських навчальних закладів й інші індивідуальні члени. Створення асоціації було ініційоване і підтримане швейцарською програмою технічної допомоги "Еко-Лан". Однак до складу асоціації не входять великі органічні господарства, агро-інвестиційні компанії й трейдери, приватні органи сертифікації та деякі інші впливові учасники органічного сектора. Інша громадська асоціація, що має певний інтерес у розвитку органічного сільського господарства, – це найбільша сільськогосподарська асоціація в Україні, Асоціація фермерів і приватних землевласників України, що обєднує близько 43,000 малих і середніх фермерських господарств, а також близько 600,000 приватних землевласників, які самі обробляють свою землю після розпуску колишніх колгоспів. В січні 2004 року Рада Асоціації заснувала спеціальний комітет з метою пропаганди органічного сільського господарства серед її членів та підтримки їх у переході до органічних методів господарювання. Одна з головних проблем – це те, що Асоціація поки що не має достатньої кількості кваліфікованих дорадників з питань органічного сільського господарства. Можливим вирішенням цієї проблеми міг б стати обмін досвідом на спеціалізованих семінарах, на яких більш досвідчені органічні фермери могли б надавати інформаційно-консультативну підтримку членам асоціації, а також мали б можливість обговорити проблеми органічного сільського господарства в Україні.
Навчання і дорадча служба
На сьогодні сільськогосподарський технікум у місті Ільїнці (Вінницька область), підтриманий швейцарськими партнерами, пропонує начальну програму навчання з органічного сільського господарства. Кілька вузів, включаючи Агрономічний факультет Національного аграрного університету, розглядають можливість введення навчальних програм з органічного сільського господарства для викладання своїм студентам. Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб, відповідно до рішення Ради в березні 2004 року, планувала надавати українським фермерам дорадчі послуги з питань органічного господарювання. Однак в Асоціації поки що не вистачає персоналу, що мав би відповідну кваліфікацію. З огляду на це, існує термінова потреба в навчальній програмі для дорадників, які спеціалізуватимуться на органічному сільському господарстві. Таким чином, серйозна проблема, що перешкоджає розвитку органічного сільського господарства в Україні, полягає в тому, що фермери сьогодні не мають або мають вкрай обмежений доступ до кваліфікованого навчання й дорадчих послуг через брак викладачів / тренерів і дорадчого персоналу.
5. Потреба в партнерстві держави, приватного бізнеса та громадськості
Перша багатостороння зустріч, проведена у жовтні 2003 року (хоча й з досить обмеженим числом учасників) довела корисність встановлення механізму партнерства держави, приватного бізнеса та громадськості для розвитку державної політики, встановлення стандартів і контроля в сфері органічного виробництва і споживання в Україні. Важливо започаткувати постійний діалог між урядовими, приватними й громадськими зацікавленими сторонами, щоб знайти рішення, які принесуть користь виробникам і споживачам органічних продуктів. Важливою причиною для розвитку такого діалогу є той факт, що в Україні починають усвідомлювати необхідність розробки національного законодавства і відповідної державної політики. Передбачається, що робоча група до кінця цього року має винести на широке обговорення проект органічного закону. Навіть якщо закон буде прийнятий, існуватиме потреба в розробці нормативних правил, що будуть забезпечувати його практичну імплементацію. Фактично, зміст закону, імплементуючі нормативні акти й державна політика можуть ще суттєво мінятися та можуть зазнавати впливу з боку різних зацікавлених учасників. В цьому контексті створення парасолькової організації, що намагалася би представляти інтереси усіх зацікавлених учасників й зайняти положення провідної представницької організації органічного сектора, було б важливим як для сприяння розвитку органічного сектора в Україні, так і для розвитку громадянського суспільства. Партнерство держави, приватного бізнеса та громадськості, засноване на такому діалозі, могло б допомогти в погодженні різних інтересів, в запровадженні адекватного органічного законодавства і ефективних систем контролю, а також в створенні сприятливих умов для загального розквіту органічного сільського господарства в Україні. Наприклад, важливо створити справедливе ринкове середовище, що сприятиме виходу малих фермерів на внутрішні й експортні органічні ринки, включаючи можливості для дешевої інспекції та сертифікації. Успішний розвиток органічного сектора в Україні також вимагатиме, щоб усі підсистеми – навчання, дорадництва, сертифікації, маркетингу й інші – забезпечували агровиробників і переробників необхідними послугами, а ті, в свою чергу, забезпечували споживачам очікувану безпеку і якість продуктів харчування. Для цього важливим наступним кроком могло би бути проведення багатостороннього форуму з тим, щоб інтереси приватного бізнеса та споживачів могли б бути остаточно узгоджені й зафіксовані в майбутньому держаному регулюванні та політиці підтримки органічного сільського господарства, переробки і торгівлі. На закінчення, органічний сектор в Україні є багатообіцяючим і перспективним, оскільки він базуватиметься на родючих ґрунтах країни, давніх сільськогосподарських традиціях, менталітеті населення сприятливому для споживання якісної їжі, а також 48 мільйонному споживчому ринку зі зростаючим інтересом споживачів до безпечного і якісного харчування та їхньою зростаючою купівельною спроможністю. Успіх органічного сектора також стане важливим внеском у переході України до сталого (екологічно і соціально збалансованого) розвитку.
Джерела. 1. Персональна участь автора в ініціативах з розвитку органічного сільського господарства в Україні, зокрема як парламентського консультанта, члена робочої групи з розробки відповідного законодавства, заступника голови комітету з органічного сільського господарства Асоціації фермерів і приватних землевласників України. 2. Матеріали українсько-швейцарського семінару "Сертифікація органічного сільського господарства в Україні: сучасний стан, перспективи, стратегії на майбутнє", Kиїв, 14 жовтня 2003 року. 3. Матеріали українсько-американсько-польського семінару "Органічне продовольство. Сучасні тенденції виробництва і маркетингу", Львів, 31 березня 2004 року. 4. "Органічна гарантійна система. Потреба й стратегія для гармонізації і еквівалентності", матеріали Конференції з міжнародої гармонізації й еквівалентності в органічному сільському господарстві, проведеної у лютому 2002 року спільно IFOAM, FAO і UNCTAD. 5. Огляди по країнах, зокрема Австрії, Німеччині, Данії, Угорщині, Польщі й Чеській Республіці, на веб-сайті "Органічна Європа”, підтримуваному Науково-дослідним інститутом органічного сільського господарства FiBL.
|